Навіть радянське мистецтвознавство не наважилося назвати соціалістичний реалізм стилем: зійшлися на тому, що це «творчий метод». Складався цей «метод», що базувався на життєподібності зображення, монументальному форматі та ідеологічно витриманій тематиці, з найрізноманітніших стилів — від постімпресіонізму та реалізму південно-російської живописної школи до академізму.

В експозиції поряд з монструозного розміру роботою одесита Леоніда Мучника, що відпрацьовує місцевий чорноморський радянський міф, можна побачити студентську постановку киянки Тетяни Яблонської, майбутньої авторки програмного твору соцреалізму «Хліб», і «радянського Снейдерса» Василя Яковлєва. Примітно, що саме українські художники фактично створили канон нового «творчого методу» для всього СРСР: вже наприкінці 1920-х років офіційний «придворний» художник того часу Ісаак Бродський створив низку зразкових образів перших осіб, зокрема Леніна та Сталіна, за канонами нового державного художнього стилю.

Назву цій залі дав так званий «суворий стиль», що став візитівкою відлиги 1960-х та останньою спробою на новому етапі повернутися до романтичних витоків революції, аби знайти там майже втрачені сенси, сили і наснагу. Спрощені форми, динамічні композиції, відкритий яскравий колір частково підживлювались мистецтвом 1920-х. Недарма цей період в архітектурі отримав назву «радянський модернізм» — це визначення можна застосувати і до візуального мистецтва. Експозиція дає можливість порівняти роботи одного зі стовпів стилю росіянина Петра Оссовського і одесита Олександра Ацманчука, чий «Політ» став неофіційною емблемою OFAM та іконою південної версії суворого стилю.

Та насправді 1960-ті — це пошуки будь-яких, найрізноманітніших «чистих джерел» натхнення, серед яких поряд з модерністською романтикою опинились і народне мистецтво (Тетяна Яблонська), і наново відкрита радянськими митцями закарпатська школа, і навіть цитування власних пошуків кінця 1920-х років (Михайло Антончик).

Сконав СРСР, постала незалежна Україна, впала «залізна завіса» — і художній ландшафт зазнав кардинальних змін. Не буде перебільшенням сказати, що значна частина знакових художніх течій українського мистецтва, що сформували його обличчя 1990-х років, народилась в Одесі, пов'язана з Одесою, розвивалась в Одесі. Деякі з цих течій сформувались в попередні десятиріччя, деякі виникли на хвилі тектонічних політичних зрушень 1980-х, але у вибухові 90-ті всі вони існували поруч і разом, створюючи розкішну та багатовимірну картину художнього життя. В цьому залі поєднані традиціоналісти, одеський нонконформізм (назва для художників стилістично дуже строкатого, фактично андеграундного художнього руху, головним імпульсом якого був розвиток поза межами офіціозу), одеський концептуалізм ( художня течія, тісно пов'язана з московською концептуальною художньою сценою), одеський трансавангард (потужне крило української «нової живописної хвилі»), українська неоабстракція (художня течія, що сконцентрувалася на пошуках у галузі нефігуративного мистецтва, культивуючи самоцінність живописної мови).